Лицемірство та обман: художні книги про щасливих на позір людей

Лицемірство в літературних творах дуже часто стає своєрідним каталізатором сюжету. Нерідко внаслідок обману тих чи інших персонажів руйнуються чиїсь долі, змінюються стосунки закоханих чи ситуація в державі. Іноді весь твір присвячений виявленню брехні, яку розвінчують у фіналі. Лицемірні герої неприємні нам, але завжди несуть у собі певний повчальний елемент.

Обман у літературі — центр сюжету багатьох класичних творів. Не можна не згадати трагедію Вільяма Шекспіра «Отелло, венеціанський мавр». Її головного героя заведено вважати жорстоким ревнивцем і кривавим деспотом, але це абсолютно не так. Він – нещасна людина, що стала жертвою інтриг. Отелло щиро кохав свою Дездемону, однак через підступи Яго та власну запальну вдачу не зміг тверезо оцінити проблему й здійснив фатальне вбивство дружини. Цей трагічний герой викликає співчуття, а сам твір не втрачає своєї актуальності й по сьогодні. Ми повинні вчитися на ньому взаєморозуміння з близькими, а також виявляти наклепи й лицемірство. Інша велика трагедія – твір Гете «Фауст». Він давно ввійшов до золотого фонду світової літератури, був неодноразово екранізований, поставлений на сценах багатьох театрів та вплинув на культуру й естетику загалом. Протистояння Фауста й Мефістофеля осмислювалося літературознавцями та філософами, а сам ключовий персонаж трагедії породив поняття «фаустівського героя».
 

Твори про лицемірство належать до кращої прози світу. Так, варто згадати роман Александра Дюма «Граф Монте-Крісто». Його головний герой, Едмон Дантес, став жертвою підступності недоброзичливців, яких уважав своїми друзями. Його за наклепом запроторили на довічне ув’язнення в замок Іф, украли наречену та, по суті, зруйнували героєві долю. Але Дантес зумів урятуватися й помститися кривдникам. Багато лицемірства в літературних образах іншого великого роману Дюма – «Три мушкетери». Постійні інтриги навколо короля й королеви, короля й кардинала спричиняють кровопролитні сутички, в які, боронячи честь Франції, готові втрутитися хоробрі Д’Артаньян, Атос, Портос і Араміс. Утім, придворна підкилимна боротьба не завжди є жорстокою — іноді вона досить комічна, як, наприклад, у деяких сатиричних творах Бомарше, виданих у збірці «Севільський цирульник; Одруження Фігаро». Ми й досі по-доброму сміємося над умілим слугою Фігаро, який із легкістю позбувається неприємностей, перетворюючи їх на курйози. Тут, однак, варто згадати й про твір, в якому стара аристократія описана без будь-якої іронії. Це – «Епоха невинності» Едіт Вортон. Драматизм кохання головних героїв відтіняється описом побуту останніх представників аристократичних родин, що ще зберегли особливу гідність та вишуканість. З особливим лицемірством та брехнею стикається в романі Бориса Акуніна «Азазель» слідчий Ераст Фандорін. Таємні закриті організації, покриті конспірологічними чутками, протиборства, загадкові незнайомці – у такому світі важко комусь довіряти. Подекуди люди не довіряють і своїм близьким. Це демонструє книга Мілана Кундери «Нестерпна легкість буття». Головний герой тривалий час зраджував свою дружину, руйнуючи їхню спільну долю, та чи зуміє він розпочати життя з чистого листа? Це дуже нелегко – так само, як і брехати самому собі, про що центральний персонаж роману Оскара Вайльда «Портрет Доріана Ґрея» знає на власному досвіді. Яким би ти не був привабливим зовні, від справжнього непринадного внутрішнього світу нікуди не сховаєшся.

Книги про щастя нерідко протистоять лицемірству, брехні й обману. Згадаймо роман Януша Вишневського «Самотність у мережі». Його головні герої не побоялися віртуального знайомства та почали власну історію почуттів. Але чи вдасться перенести її в реальність?